Ошибка

Свиной чехол

1

Як був собі піп да попаддя, та була в їх одна дочка´. Як вмерла попаддя, піп і каже дочці: «А ну, дочко! Убирайся, підем вінчаться». Дочка пішла на материну могилу да й плаче. Мати виходить із могили й питає дочку: «Чого ти, доню, плачеш?» — «Як же мені не плакать, коли батько хоче на мені жениться». — «Коли так, дочко, скажи ж батькові: нехай він тобі справить плаття таке, як місяць і сонце, і весь прибір до плаття». Батько їй справив таке плаття, яке вона сказала, і весь прибір, да й каже дочці вп’ять: «Кажу тобі, дочко, убирайся вінчаться». Дочка вп’ять пішла до матері на могилу плакать. «Чого ти вп’ять прийшла плакать?» — питає мати. «Як же мені не плакать, що плаття таке, як ти казала, справив батько та й кличе вп’ять вінчаться?» — «Так скажи ж, дочко, батькові: нехай справить тобі плаття таке, як зо´рі, і увесь прибір до плаття; та тогді, дочко, і повінчаєшся з ним». Піп справив дочці все, як вона сказала, та й каже знову: «Убирайся, дочко, підем вінчаться!» Дочка в третій раз пішла до матері на могилу, а мати й питає: «Чого ти, доню, вп’ять прийшла до мене плакать?» — «Як же мені не плакать, що батько справив все, що ти сказала, і вп’ять-таки хоче зо мною вінчаться». — «Так скажи ж батькові, — каже мати, — нехай він тобі справить кожух свинячий і до кожуха весь прибір, чоботи і платок». Батько вп’ять справив дочці і кожух і усе, що вона хотіла, да й каже, як і попереду: «Ну, дочко, убирайся, підем вінчаться!»

2

От дочка батькові і гово´рить: «Потривайте,1 тату, піду за´раз уберусь», да й пішла із куклами убираться: сама убралась у свинячий кожух, а кукол трьох убрала у плаття, що їй батько посправляв; а убравшись, прийшла на горо´д та й поставила трьох кукол коло се´бе, а сама посере´дині. От одна кукла й гово´рить: «Розступись, сира земле, щоб красна дівиця пішла у те´бе!» І друга´ те саме гово´рить, і третя те саме; пішли вони під землю; ідуть, ідуть в інше царство, в інше государство, та й увійшли у ліс, а там стоїть хатка на курячій ніжці. Вони думали, думали, що робить, та взяли та під хаткою й сіли; кукли собі сидять, а попівна стала золотом вишивать.

3

Коли їде царенко і каже: «Здорова була! Сідай на віз зо мною». А вона каже: «Як же мені можна з вами сидіть, коли ви царенко, а я попівна і у свинячому кожусі». Дак він каже чоловікові: «Возьмиє посади її!» А той взяв да й посадив. Поїхали вони і приїхали додому. Тут він ввів її у хату до своєї матері да й каже: «Мамо! Дозвольте мені на їй жениться». А мати йому на те: «Як же тобі, сину, на їй жениться, що ти царенко, а вона попівна у свинячому кожушку!» — «Дак проженем же її, мамо, під піч!»

4

Тогді була субота, а завтра неділя;2 от він устав вранці да й каже чоловікові: «Давай лишень3 кухоль!»4 А вона вискочила із-під печі да й подала йому; но він тільки ударив її кухлем, сказавши: «Піди геть під піч, свіня!» Вона побігла да й сидить собі, а він поїхав до церкви. Як тільки він поїхав, вона попросилась у цариці да, прибравшись під піччю, і сама пішла до церкви; прийшла да й стоїть собі на правому крилосі. Царенко, побачивши її, підійшов да й питає: «Відкіля ти, голубко?» — «Я із-під Кухлева», — сказала попівна, і як тільки задзвонили на «достойно» — вийшла з церкви да й побігла собі вп’ять під піч, знову надівши свинячий кожушок.


5

Приїхав царенко з церкви да й каже матері: «Яку я, мамо, гарну панночку бачив у церкві! І спитав її: відкіль вона? А вона сказала: з-під Кухлева». Сподобалась5 царенкові панночка, поїхав неборак6 шукать Кухлева; їздив цілу неділю; вернувсь з суботу да й каже матері: «Не найшов панночки». А попівна сидить усе під піччю. Прийшла неділя, він встав вранці да й кличе чоловіка: «Дай лишень, — каже, — мені рушник!»7 Попівна вибігла й подала йому рушник, но він ударив її рушником і прогнав від себе. Оп’ять поїхав він до церкви. Вона випросилась у цариці, наділа плаття таке, як місяць і сонце, пішла до церкви да й стала на правому крилосі. Царенко оп’ять підійшов до неї, питає знову: відкіль вона? «Із-під Рушниківки», — каже попівна. «Поміняємось, серце, кольцями!» — «Не треба, у мене своїх багацько». Тільки задзвонили на «достойно», вона побігла додому, роздяглась да й сидить під піччю.

6

Приїхав з церкви царенко да вп’ять і каже матері: «Мамо, яку я гарну панночку бачив!» Поїхав царенко знову шукать Рушниківку, довго їздив, а не найшов нічого, і, вернувшись, розказав об своїй недолі матері; а попівна слухає під піччю да сміється. Прийшла знову неділя, встав царенко вранці да й каже: «Ей, хлопче, подай гребінець!» Попівна вискочила із-пїд печі і подала гребінець йому; но він гребінцем тільки ударив її і, сказавши: «Пїди геть, свиня!» — оп’ять прогнав під пічку. Як тільки після сього царенко поїхав до церкви, вона оп’ять випросилась у цариці ї, надівши плаття таке, як зо´рі, пішла і собі до церкви і стала на правому крилосі. Царенко побачив ії і оп’ять опитав: відкіля вона? «Із-під Гребінцевки», — сказала попівна. «Поміняймось, серце, кольцями!» — «Поміняймось». І вони помінялись. Потім, як задзвонили на «достойно», попівна за´раз побігла додому; дивиться, а наймички у цариці вареники роблять; от вона і просить: «Дайте, — каже, — дівчата, і я зліплю вареничок». — «Добре, зліпи, коли єсть охота». Попівна вареник зліпила да і вліпила в його те кольце, що виміняла у царенка.

7

Вернувсь царенко з церкви, а попівна уже сидить під піччю. «А що, мамо, пора снідать, — каже син цариці, — нехай лишень дівчата дадуть чого поїсти: чи нема вареників, або що? Так за печінки й тягне!» Поставили на стіл макитру, і царенко тільки що взяв на шпичку первий вареник — жирний да смачний, да положив його в рот з голодухи, аж щось об зуби забряжчало; дівиться, а то те кольце, що він оддав попівні. Як закричить він на всю хату: «Хто, — каже, — ліпив вареники? Сейчас мені сюди подавайте!» Наймички перелякались:8 «Ми, паничику, — кажуть, — ліпили; далебі,9 ми! Тільки один вареничок зліпила попівна, що сидить під піччю». — «Кличте її сюди! Побачим, — може ви брешете, вражі дочки!» Покликали попівну. Вона зперва наділа найкраще своє плаття, а тогді вже й вийшла — така красавиця, що луччої нема й на світі; вийшла да й цмок царицю в ручку. Царенко зробився сам не свій од радості; став рядком з попівною, узяв її за білу рученьку да й каже: «Благословіть нас, мамо; нехай піп нам руки зв’яже — нам на щастя, вам на утіху!» Цариця благословила діток; вони перевінчались да і живуть собі, хліб жують, решетом воду носять, а постолом10 добро возять.

Печать